ЕМ-Візія-2011: вихід "генеративної музики"
Сьогодні кільком десяткам киян разом зі мною пощастило ознайомитись з новим напрямком електроакустичної музики – "генеративною музикою"! Черговий концерт проекту "ЕМ-Візія" 2011 відбувся сьогодні (15 травня 2011) у Великому залі консерваторії, спішу поділитися враженнями.
Одразу скажу, що прийшов на концерт у піднесеному настрої. За дві години до ЕМ-Візії відбувся концерт польського квартету «Ласонь-ансамбль», який нагадав нам, наскільки включеними, зосередженими і підготовленими повинні бути музиканти. На відміну від більшості наших, у яких, за словами одного з метрів "нєт праблєм кромє фінансових" і, за словами іншого метра, "нєт соціальной вазможності іґрать музику харашо".
Втім ближче до теми... ЕМ-Візія – це проект електроакустичної та експериментальної електронної музики, куратором якої є київська композиторка Алла Загайкевич. Проект реалізується з 2005 року і залучає як українських музикантів, так і імпортних.
Цього разу концерт концерт пройшов під гаслом "від акустики до електроніки".
Розпочав концерт акучстичний твір Любави Сидоренко "Криптограма" у виконанні ансамблю "Рикошет". Щоправда твір прозвучав не зовсім акустично – система звукопідсилення таки внесла свій шизофонічний штрих, зокрема пошурхування ударних звучали десь з тильної сторони залу, а інші інструменти стереофонічно розташувалися по всьому простору залу, втім твір від цього тільки виграв. Приємне враження справив і твір Пілютикова у соавторстві з Загайкевич – "Сигнали", тут живі інструменти були обрамовані електронікою, втім цілком органічно, незважаючи на різне авторство цих складових. Олексій Ретинський представив електронний колаж "Пісня на Вавилонській стіні", в якому в одне звукове ціле поєдналися звуки найрізноманітніших музичних культур від Візантійського співу до джазу. Втім, об'єднуючою ланкою стало продовжене звучання синтетичних струнних, що нагадувало класичну традицію, безсумнівним достоїнством твору була йонго лаконічність. А ось іранський автор Амір Хатаї у творі "6 вражень під землею", схоже, вирішив помститися киянам за оточення його персони несхожою на його рідну "місцевою музикою" і влаштував нам хвилин 40 іраномовних текстів, начитаних виключно чоловічими голосами, в обрамуванні електронних ефектів і, час від часу, оголошень станцій київського метрополітену на ділянці від Майдану Незалежності до Оболоні – саме цією ділянкою метро користуються студенти консерваторії, що живуть у гуртязі, і нараховує вона рівно 6 станцій.
Тепер про "генеративну музику", якій був присвячений другий відділ концерту. Сутність цієї музики полягає в тому, що комп'ютер за допомогою певних алгоритмів генерує в реальному часі партитури, а музиканти, вглядаючись у розташовані перед ними монітори – ці партитури озвучують. Самі композитори при цьому також знаходяться на сцені і, ймовірно, якимось чином можуть впливати на дію комп'ютерних алгоритмів, в залежності від власного настрою.
Першим на двобій з комп'ютером вийшов Георгій Потопальський (він же – Ujif_notfound) з твором "Жива гра 1". Під його орудою комп'ютер віддавав явну перевагу нотам "мі" і "до-дієз", які старанно озвучували музиканти "Рикошету". Другим співавтором нотного генератора став Євген Ващенко (він же – V4w.enko), з подібною назвою – "Жива гра 2" і подіною ж музикою.
Підкорити електронний розум вдалося нарешті Аллі Загайкевич у творі "Життя як музика". Її твір був значно барвистішим, включав також мультифонічні звуки духових, глісандо і флажолети контрабасів, а також, фрагментами електронні звучання. Можу помилятися, але здається, її музика не була повністю генеративною, принаймні із залу було видно, що перед музикантами стояли не тільки монітори, але й паперові ноти. Втім, про це ми сподіваємось ще запитати автора.
Завершувала концерт австрійська композиторка Елізабет Шимана з творами під назвою "Вірус №1" та "Москва", в якому звуковий об'єкт розподілився між електронікою і струнним квартетом.
ПОвертаючись з концерта я довго не наважувався спуститись в метро – мені здавалося що враження від підземної музики остаточно упідземелять мене, втім мені пощастило – я повертався в дарницькому напрямку, а не оболонському...
Примітка редактора:Усі назви творів Півтон дав у перекладі українською мовою. З невідомих поки що нам причин, усі українські автори дали своїм дітищам англомовні назви творів, допитливим читачам вони доступні на афішах концерту